Назад Без сім'ї немає щастя на землі А ви знаєте, коли святкують День родини? Вперше це свято відзначили 2012 року, відтоді воно поступово увійшло у наш календар і зайняло чільне місце – 8-го липня. Козелецька громада, як і завжди, йде у ногу з часом, тому й звернули увагу на нове свято.
Тим більше, вітати-то є кого: на території громади окрім звичайних сімей мешкають ще й дві прийомні – у Пушкарях Проценки і в Козельці Приходько-Лещенко.
Від імені Козелецького селищного голови Олени Дмитренко привітатиРічардаса і Вікторію Проценків зі святом приїхали заступник селищного голови Інна Ярошенко та начальник відділу соціального захисту населення громади Валентина Сікачова. Їх вибігла зустріти маленька Маргарита Іонова. Вона – одна з трьох дітей, яких виховують прийомні батьки. Разом із 10-річною Ритою тут живуть її 16-річна сестра Настя і 15-річний брат Богдан.
- Я завжди боялася самотності, - каже Вікторія Віталіївна. – Гадала, що після від’їзду наших власних дітей з дому (старша дочка Христина на той час уже мала власну сім’ю, а менша Евеліна саме пішла вчитися до училища) тут стане порожньо… Ми з чоловіком подумували узяти дітей-сиріт на виховання.
З родиною Іонових ми були знайомі давно. Завжди допомагали їм, чим могли. Матір цих дітей інколи заглядала в чарку, але згодом брала себе в руки і життя йшло далі, як завжди. Та 2015 року ситуація вийшла з-під контролю. А одного вечора ми випадково заїхали до них провідати і виявили голодних дітей, покинутих у замкненій хаті. Матері з ними не було. І невідомо, коли вона збиралася повертатися. Це стало переломним моментом для рішучих дій. Ми забрали їх до себе додому. Відтоді почалася бюрократична тяганина: спочатку матір позбавили батьківських прав, потім ми з чоловіком пройшли навчання для батьків прийомної сім’ї, а тоді вже, після оформлення всіх необхідних паперів, наша родина офіційно набула статусу прийомної.
З того часу минуло три роки. І батькам, і дітям довелося багато чого пережити. В таких випадках кажуть, багато води спливло, а мені хочеться сказати, багато зносилося одягу й стопталося взуття. Особливо швидко псується взуття у Богдана – даються взнаки незручні дитячі черевики, які він колись попоносив. Вперше у Пушкарі хлопець приїхав неговірким, замкнутим, боязким. Тепер у ньому не впізнати колишнього лякливого Богданчика.
- Знаєте, я вмію спокійно реагувати навіть у складних ситуаціях. Але найтяжче для мене – це коли діти хворіють, - ділиться Вікторія. – Наша Риточка дуже часто застуджується, у неї хронічний бронхіт. Скільки разів бувало, сиджу вночі біля неї, бо температура смалить. Інколи ми викликали «швидку», але не дочекавшись, самі їхали назустріч їй. Лише після оздоровлення на морі Маргариті трохи краще. Тому і їздимо щороку то в Одесу, то у Коблево.
Із Настею своя історія – вона має групу інвалідності. Від самого початку ми взялися провести повне обстеження її організму. І виявилося, що у дитини зовсім не та хвороба, яку діагностували раніше. Настечка і зараз має інвалідність, на жаль, зараз ми можемо лише підтримувати її стан і робити вправи для розвитку тіла, але не можемо вилікувати хворобу повністю. Ось якби від народження цим хтось переймався!..
Та на вигляд зовсім не скажеш, що ці діти чимось відрізняються від своїх ровесників. Хіба що зростом невеликі. А так – Настя справжня красуня, Рита тендітна говірка білявка і Богдан – веселий підліток. Діти всюди поряд із Вікторією та Річардом: і на кухні, і на городі, і по господарству.
Гості з селищної ради привезли для сім’ї подарунки – солодощі для дітей, татові теплий плед, а мамі квіти. Родина не залишилася в боргу – спеціально до свята Настуня власноручно спекла торт, яким і пригостила Валентину Сікачову та Інну Ярошенко. Вони були просто у захваті від такої смакоти! І, здається, це не останній талант дівчинки. Назад |